Коріння
української культури походить
з давнього минулого. Про це
свідчать численні пам'ятки, що
збереглися від
цивілізацій, які
існували на території
України. Це - Трипільска
цивілізація (IV - III тис. до н.е.),
що залишила вишукано оздоблені
гончарні вироби; це культура
Скіфів - відома своїми
шедеврами з золота та срібла.
Театральне мистецтво України
бере початок з глибокої давнини в
народних іграх, танцях, піснях
та обрядах. Ще з XI століття
відомі театральні вистави
скоморохів. В епоху
Київської Русі елементи
театру були в церковних обрядах. Про
це свідчать фрески
Софійського собору в Києві.
Перші зразки драми виголошували
прилюдно учні київських
Братської (Києво-Могилянська
Академія) та Лаврської шкіл.
А перші театральні трупи
народилися в Наддніпрянщині у
XVIII столітті, але вистави
відбувалися російською або
польською мовами. Пізніше в
Києві (1806), Одесі (1809),
Полтаві (1810) з`являються перші
театральні споруди. І все ж це
не були великі професійні
театри. У 1882 р. Марко Кропивницький
створив перший професійний театр,
відомий далеко за межами
України. Карпенко-Карий,
Саксаганський, Садовський і
Марія Заньковецька продовжують
справу Кропивницького. Поряд з
драматургією розвивається
українська опера.
Основоположником її був Семен
Гулак-Артемовський. У 20-х роках
видатний театральний режисер Л.Курбас
разом з групою талановитих
акторів заснував в Харкові
театр "Березіль".
Більшість постанов театру "Березіль"
стали театральною класикою. До
творчих пошуків Л.Курбаса, якого
було репресовано за часів
сталінізму, дедалі
частіше звертаються митці
всього світу. Нині в
Києві проходить щорічний
театральний фестиваль "Мистецьке
"Березілля". 1994 рік
ознаменувався видатною подією
в житті не тільки
українського, а й світового
балетного мистецтва. В червні
пройшов Перший міжнародний
конкурс артистів і
хореографів імені Сержа
Лифаря. Киянин Серж Лифарь -
всесвітньо відомий
балетмейстер та танцівник, понад
30 років очолював балет
паризького театру "Гранд Опера"
та Французьку академію танцю в
Парижі. Конкурс його імені
став традиційним. Українці -
вельми музичний і співучий
народ. Записані сотні тисяч
народних українських пісень.
Давньоукраїнскі музики
зображені на фресках Софії
Київської, але на теренах
України музика лунала набагато
раніше - ще 20 тисяч років тому.
Саме такий солідний вік мають
музичні інструменти з
бивнів мамонта, знайдені
київськими археологами в
околицях древнього міста
України - Чернігова. В
Україні були поширеними
такі музичні інструменти,
як кобза (бандура), торбан, цимбали,
скрипка, басоля, цитра, тулумбас.
Музика супроводжує
передноворічні та
різдвяні ігри ("Маланку",
"Козу"), вечорниці,
весілля та інші родинні
свята. Особливу роль у збереженні
історичної пам'яті в
народі виконували кобзарі,
які у самих людних місцях
співали народні думи про
народних героїв, борців за
волю рідної землі.
Українські народні
пісні надихали багатьох
великих кoмпозиторів, зокрема Л.Бетховена,
Ф.Ліста, які використовували
їх мотиви у своїх творах, а
духовна музика українських
композиторів Д.Бортнянського, М.Березовського,
А.Веделя і досі звучить в
церквах усього світу. Опери С.Гулака-Артемовського
"Запорожець за Дунаєм" , М.Лисенка
"Тарас Бульба", "Наталка-Полтавка",
"Утоплена" та "Різдвяна
ніч" мовою музики малюють
український характер - його тонку
ліричну душу, палкий
патріотизм та славнозвісний
український гумор.
Українські пісні в
обробці М.Леонтовича, О.Кошиця, М.Лисенка,
К.Стеценка звучать і сьогодні,
викликаючи захоплення слухачів
усього світу. Українське
хорове мистецтво прославляють на
увесь світ Державна
академічна капела "Думка" та
Державний академічний
український народний хор ім. Г.Верьовки.
Подібних колективів в
Україні сотні. Знаний у
світі і Державний
заслужений академічний ансамбль
народного танцю ім. П.Вірського.
Далеко за межами України
відомі також балетні
вистави на музику українських
композиторів: "Лісова
пісня" М.Скорульського, "Тіні
забутих предків" В.Кирейка.
Багато прекрасних українських
співаків та музикантів
виступають на кращих сценах
світу. Українська
література має тисячолітню
історію. Визначною
подією в XII ст. стала поява
літопису "Повісті
минулих літ", що фактично є
історією Київської
Русі. Справді поетичним
шедевром давньої літератури
є "Слово о полку Ігоревім".
Цей твір увібрав в себе
найкращі зразки народної
творчості того часу і став
надбанням та гордістю всього
слов'янського світу.
Середньовічна література
відома творами Мелетія
Смотрицького та Феофана
Прокоповича. Найбільш
відомими письменниками XVIII ст. (часи
українського бароко) були
Григорій Сковорода та Іван
Котляревський, який започаткував
нову українську літературу
своєю поемою "Енеїда". Цей
твір ввібрав в себе перлини
українського гумору,
відобразив яскравий народний
побут. XIX с. - це епоха становлення
національної
самосвідомості. Вихід у 1840
році в світ "Кобзаря"
Тараса Шевченка - фундатора
української літератури,
став найвизначнішою подією
культурного життя України. У
творчості Шевченка знайшли
відображення найкращі
народні поетичні
традиції та прагнення і
надії поневоленого народу. В XIX
ст. плідно працюють Леонід
Глібов, Степан Руданський, Марко
Вовчок, Іван Франко, Панас Мирний,
Михайло Коцюбинський, Ольга
Кобилянська. Реалістично-філософічні
твори Івана Франко та поезія
Лесі Українки стали значною
віхою в українській
літературі. Розвиток
літератури у ХХ ст. був досить
складним. Багато талантів
загинуло в часи Громадянської
війни, голодомору та
більшовицьких репресій.
Загинули М.Куліш, Є.Плужник,
покінчив самогубством Микола
Хвильовий. Загалом репресовано
понад 500 українських
письменників. Тому українську
літературу 20-х років було
названо "розстріляним
Відродженням". Проте,
незважаючи на масове винищення
діячів культури, українська
література збагатилася творами П.Тичини,
М.Рильського, В.Сосюри, О. Гончара, М.Стельмаха
та інших. Світових висот
досягла творчість
кінодраматурга та
кінорежисера Олександра
Довженко. Великий доробок
покоління так званих "шестидесятників",
до якого належать Л.Костенко, В.Симоненко,
Г.Тютюнник, Д.Павличко, І.Драч, В.Стус,
І.Світличний. Сьогодні йде
становлення нової літератури
в незалежній Україні. Ще за
часів Київської Русі
талант українського народу
яскраво проявлявся в живописі.
Першими живописними творами були
ікони - релігійні картини.
Але українські художники
навіть в іконах розкривали
складний духовний світ людини,
її побут та розваги. У фресках
та мозаїках Софійського
собору (XI ст.) в Києві поряд з
релігійними сюжетами можна
побачити побутові сцени:
полювання, скоморохів, іподром,
груповий портрет сім`ї
Ярослава Мудрого. Аж до XVII
століття головним художнім
твором в Україні залишалися
ікони. Характерна риса
українського іконопису XVII
століття - поряд із святими,
Богоматір`ю можна побачити
портретні зображення гетьмана
Богдана Хмельницького, козацького
старшини. Одяг святих декорований
народним орнаментом, вони
одягнені в костюми
тодішньої козацької
старшини. Основним елементом
різьбленого обрамлення ікон
теж є народний орнамент. З
відкриттям друкарні Києво-Печерської
лаври у середині XVII століття
широко розвивається
ілюстрування друкованої книги
засобами гравюри ("Требник"
Петра Могили). У XVII- XVIII ст. в
Україні створюється багато
народних картинок та парсунного
живопису, характерною рисою яких
є декоративність,
барвистість, широке використання
елементів українського
народного орнаменту. Основна тема
української народної
картинки - зображення "Козака
Мамая" або "Козака-бандуриста",
борця за волю та незалежність
України. Україна є
батьківщиною видатних
художників-портретистів
кінця XVIII початку XIX століть: Д.Левицького,
В.Боровиковського. Розвиток
українського образотворчого
мистецтва першої половини XIX
століття пов`язаний з іменами
художників В.Тропініна, К.Павлова,
Тараса Шевченка - основоположника
нового реалістичного мистецтва.
У другій половині XIX
століття у мистецтві міцно
завойовує позиції
реалістична школа
професійного живопису. В
Україні працюють Рєпін,
Суриков, Перов, Шишкін, Левітан.
Тоді ж організовуються
пересувні виставки.
Національна самобутність
стала неодмінною рисою творів
українських художників-передвижників
М.Пимоненка, П.Мартиновича, С.Свєтославського,
П.Левченка. Кращим українським
портретистом кінця XIX - початку XX
століть вважається О.Мурашко -
учень Рєпіна. Яскравою
сторінкою став український
авангард початку століття,
представлений іменами
всесвітньо відомого
скульптора О.Архипенка,
художників В.Кричевського, А.Петрицького,
А.Маневича та ін. На жаль, багато
першорядних художників (М.Бойчук,
В.Седляр, І.Падалка та ін.)
загинули в часи репресій.
Сьогодні твори Т.Яблонської,
І.Марчука, Ф.Гуменюка, А.Чебикіна,
О.Бородай та інших відомі
далеко за межами України.
Численні музеї
українського образотворчого
мистецтва дають повну багатогранну
характеристику самобутньої
творчості українського народу
від найдавніших часів і
до сьогодні. Зодчество - яскравий
показник художньої сили народу.
Як кажуть, країна - дім народу,
а архітектура - деталь дому. В
архітектурі українського
народу знайшли своє
відображення неповторні,
специфічні народні,
національні риси та
особливості. З давніх часів
сучасну територію України
населяли різні племена і
народи. Відтоді до наших
днів дійшли архітектурні
пам`ятки, як свідки далекого
минулого. На узбережжі Чорного
моря древні греки заснували
протягом VIII-V століть до нашої
ери Тіру, Ольвію, Херсонес,
Пантікапей та інші міста.
У Херсоні та Керчі є залишки
візантійської та
генуезької архітектури,
печерних міст. Українська
архітектура та скульптура
формується у IX-X ст., в той час,
коли виникла централізована
держава - Київська Русь. Спочатку
усі споруди - укріплення,
палаци, церкви - будувалися з дерева.
Основною структурою будови
спрадавна був зруб, зведений з
горизонтально покладених колод
із шатровим верхом. Разом з
прийняттям християнства в
Київській Русі з`явилися
будови візантійського стилю.
Найкращий приклад - це Софійський
собор у Києві (XI ст.), який
зберігся до нашого часу. Але
пропорції та структура
храмів Київської Русі
самобутні не мають прямої
аналогії у Візантії.
Їхні бані витягнуті
вгору, на оштукатурених стінах
багато розписів, фресок та
мозаїки специфічної
кольорової гами. Перші кам`яні
собори на той час уже мали риси
українського бароко, що виникло
пізніше завдяки
характерній цегляній
кладці стовпів, арок, ніш,
колон. Тоді собори були місцем,
де приймали послів,
зберігалися і переписувалися
книги, велись літописи. Після
татаро-монгольської навали
будівництво на території
України підпорядковується
завданням оборони. У XII-XV ст.
будуються переважно фортеці з
баштами, укріплені
монастирі, замки (Кам'янець-Подільський,
Львів, Луцьк, Кременець,
Білгород-Дністровський).
Їхні стіни високі та
неприступні, але на деяких можна
побачити декоративний орнамент у
вигляді української плахти
або вишиванки, викладений з
червоної цегли (Хотинський замок
Чернівецької області зі
стінами 30-35 м заввишки, який
чудово зберігся до сьогодні).
Монастирі-фортеці XV
століття схожі на замки.
Головний собор монастиря стоїть
або посеред двору, або у системі
оборонних стін. В образі храму,
пристосованого до оборони,
втілюється непохитна воля
народу у боротьбі за
національне самозбереження.
Барокове мистецтво й архітектура,
що були вершиною мистецьких
досягнень у західній та
східній Європі,
дістали високу оцінку в
Україні XVII століття і,
поєднавшись тут з місцевим
мистецтвом, особливо цегляною
кладкою, створили новий неповторний
стиль українського бароко. З
кінця XVIII ст. в Україну
приходить класицизм, характерною
рисою якого було значне зменшення
церковного будівництва, перевага
надавалася палацам та
громадянським будовам. Тоді
будується чудовий
Маріїнський палац за проектом
архітектора Растреллі.
Класицизм називають стилем міст
у цілому. Площі стають
єдиними архітектурними
ансамблями з строгою
симетрією, декор практично
відсутній, багато масивних
колон. У другій половині XIX ст.
в Україні виникли нові типи
будівель - багатоповерхові
прибуткові будинки, вокзали,
банки, заводи, зникають сади та
садиби, застосовуються нові
матеріали (залізобетон),
техніка, будинки оформлюються
під Ренесанс, готику, романський
стиль. У 1930 - 40 рр. архітектурна
спадщина України зазнає
великих втрат під час так
званої "соціалістичної
перебудови міст" та Другої
світової війни. Нині пам'ятки
архітектури дбайливо
зберігаються і
відтворюються.
